За матеріалами регіональних геофізичних досліджень методом глибинних сейсмічних зондувань (ГСЗ) розглянуто і проаналізовано сейсмічні (перш за все швидкісні) характеристики та неоднорідності земної кори, а також рельєф розділу Мохоровичича (М) Українського щита (УЩ). За основу було прийнято фрагмент структурної схеми  розділу М в межах України (1986 р.) для УЩ [8]. Перетин ізогіпс по поверхні Мохо для схеми глибинної будови Українського щита  (рис.1) прийнято 2.5 км, що відповідає трьом значенням довжини хвиль в методі ГСЗ.  

На даний час виконано великий обсяг досліджень методом ГСЗ на території УЩ [1 – 8, 12 – 13]. Причому дослідження [7, 12, 13] проведено вже після створення структурної схеми Мохо (В.Б. Соллогуб, 1986 р.), тому нами на основі нових даних (Євробридж – 97, профіль Путивль – Кривий Ріг та  Добре – 99) внесено деякі корективи в структурну схему розділу М для УЩ, які будуть розглянуті далі (рис. 1).

Традиційно на УЩ виділяють наступні мегаблоки (рис. 1): Волинський, Подільський, Росинський, Бузький, Інгульський, Середньопридніпровський та Приазовський, а також три міжмегаблокові шовні зони – Голованівська, Інгулецько – Криворізька та Оріхово – Павлоградська. За швидкісними параметрами земна кора УЩ поділяється на дві частини: східну з та західну. Лінією розмежування між ними є трансрегіональний шов Херсон – Смоленськ [10,11]. Швидкості V_p у західній частині вищі, ніж у східній ( рис. 2) в середньому на 0.06 км/с, причому це перевищення залишається постійним на протязі всієї товщі земної кори.

Західна частина Українського щита.

Волинський мегаблок з заходу обмежується Сущано – Пержанським міжблоковим розломом, а зі сходу – Тетерівським та Брусиловським міжмегаблоковими розломами.

Глибинна будова досліджувалася уздовж профілів ГСЗ: Євробридж – 97, геотраверси ІІ та VI. За результатами робіт Євробридж – 97 скориговано глибини до розділу М в Волинському мегаблоці. Таким чином, розділ М залягає на глибинах від 55 км на заході в районі Сущано – Пержанського розлому до 45 км в межах Коростенського плутону, в нижній частині якого, за даними робіт Євробридж – 97, визначено коромантійну суміш  (КМС) на глибинах від 40 до 45 км, швидкості від 7.4 до 7.6 км/с.

Згідно з даними, наведеними в [13], на фрагменті частини геотрансекту, в районі Коростенського плутону, значення швидкості розповсюдження Р-хвилі уздовж земної поверхні на глибині 0 – 4 км на одній з ділянок дорівнює 6.15 км/с. Останнє значення швидкості притаманне також всій товщі порід, що залягає нижче, до глибини 10 км. У північно – східній частині плутону виявлено більш високошвидкісне „тіло” – 6.72 км/с. Під нижньою його границею, на глибині 10 – 12 км розташований шар з пониженою швидкістю  (6.07 км/с), на південному краї плутону потужність цього шару більша – верхня його межа знаходиться на глибині 7 км, нижня – на 13 км. Глибина розділу М в районі плуто-

ну з півдня на північ змінюється в межах 45 км. Швидкість розповсюдження хвиль уздовж розділу М в напрямку південь – захід змінюється від 8.1 до 8.5 км/с. При моделюванні хвильових полів одержано похилу границю в верхній мантії, яка починається на розділі Мохо в межах північної частини Прип’ятської западини на глибині 48 км і різко занурюється до глибини 75–76 км у верхню мантію в межах Коростенського плутону. Для цього структурного елемента характерні швидкості сейсмічних хвиль від 8.37 до 8.50 км/с. Причому, на північ від похилої границі ізолінії швидкостей горизонтальні, а на південь–куполоподібні. Найбільше занурена частина границі простежується в межах Південно–Прип’ятського глибинного розлому [13].

Середня товщина земної кори Волинського мегаблоку – 44.2 км. В межах південно – східної частини мегаблоку визначено дві ступені по розділу М на глибинах  45 та 52.5 км. Швидкісну функцію наведено на рис. 2. Тут же показано осереднену функцію для західної частини УЩ. В інтервалі 0 – 4 км міра зростання швидкості з глибиною характеризується градієнтом +0.0600 с^-1 . Глибше (інтервал 4-8 км) градієнт знижується у чотири рази – +0.0150с^-1 , на глибинах 8 – 40 км градієнт дорівнює +0.0278 с^-1. Слід відзначити, що у цьому інтервалі величина градієнту у більшості мегаблоків та шовних зон УЩ майже однакова. Виняток складають лише Приазовський та Подільський мегаблоки, де величина градієнту дорівнює +0.0228 с^-1 та 0.0218 с^-1 відповідно.

Подільський мегаблок (Пд) Глибинну будову досліджено уздовж профілів ГСЗ: Євробридж – 97 та геотраверсу VI. Обмежується з заходу та півночі Тетерівським міжмегаблоковим розломом, зі сходу  Немирівським та Брусилівським міжмегаблоковими розломами. За результатами робіт Євробридж – 97 скориговано глибини залягання розділу М (рис. 1). Товщина земної кори в Пд мегаблоці змінюється від 40 км на півдні та півночі до 52.5 км в центрі при середньому значенні для мегаблоку 50.8 км. В центральній частині мегаблоку відзначено дві ступені  по розділу М від 40 км до 50 км. Для нього характерна підвищена швидкість на денній поверхні (6.13 км/с) та постійний і низький у порівнянні з іншими структурами УЩ градієнт швидкості, який змінюється у вузьких межах – від +0.0200 с^-1 до +0.0218 с^-1  (рис.3). Такий низький градієнт приводить до того, що у нижній частині земної кори швидкість у межах мегаблоку на 0.10 – 0.14 км/с нижчі, ніж у середньому для західної частини УЩ.

Бузький мегаблок (Бз). Глибинну будову досліджено уздовж профілів ГСЗ:  геотраверси ІV та VI, частково вздовж профілю ХХХ. Обмежується з заходу Немирівським, зі сходу Тальнівським міжмегаблоковим розломами. Розділ М залягає на глибині від 40 до 62,5 км. Характеризується різким ступенеподібним рельєфом. Середня товщина земної кори – 53.7 км.  Для Бузького мегаблоку теж характерна підвищена швидкість на денній поверхні (6.09 км/с) (рис.4). В інтервалі глибин 0 – 4 км швидкісний градієнт дорівнює +0.0375 с^-1 , глибше (4 – 8 км) зменшується більше, ніж удвічі (+0.0170с^-1), далі (8 – 40 км) знову зростає до +0.0279 с^-1.Швидкості у земній корі, за винятком інтервалу 12 – 20 км, вищі, ніж у середньому для західної частини УЩ (рис.4).

Росинський  мегаблок (Р). Розділ М визначено тільки за точковими сейсмічними зондуваннями. Він розташований на глибинах від 45 до 50 км при середній глибині до М 47.5 км. Обмежується з заходу Брусиловським, зі сходу Тальнівським міжблоковими розломами. У зв’язку з тим, що на території мегаблоку профілі ГСЗ відсутні, швидкості поширення сейсмічних хвиль не розраховувалися.

  Голованівська шовна зона (Гшз). Глибинну будову досліджено уздовж профілів ГСЗ:  геотраверси ІV та VI, профілів ХХХ, частково ХХV. Обмежується з заходу Тальнівським, а зі сходу Первомайським міжмегаблоковими розломами. Розділ М розташований на глибинах від 40 до 57.5 км. В межах Гшз на глибинах 42.5 –  52.5 км виявлено різкі ступені розділу М. Характерна риса зони – підвищені на 0.08 – 0.10 км/с швидкості у порівнянні з їх середніми значеннями для західної частини УЩ.  В інтервалі глибин 0 – 4 км швидкісний градієнт дорівнює +0.0812 с^-1 , що, за винятком Приазовського мегаблоку (+0.0888 с^-1), є найбільшим значенням для цього інтервалу. Глибше (4 – 10 км) зафіксовано хвилевід, нижче якого до низів кори (40 км) швидкість зростає з градієнтом +0.0289с^-1 (рис. 5).

 

Східна частина Українського щита.

 

Інгульський мегаблок (Інг). Найбільш досліджений з мегаблоків УЩ методом ГСЗ: геотраверси ІV та VІІI, профілі ХХV, ХХХ, ХХІV, ХХХІV та точкові зондування. Обмежується з заходу Первомайським міжмегаблоковим розломом, зі сходу  Західно – Інгулецьким та Криворізько – Кременчуцьким міжмегаблоковими розломами. Глибини до розділу М – від 35 до 47.5 км. В межах цього мегаблоку розташований Корсунь – Новомиргородський плутон з дуже складною глибинною будовою [5] та Новоукраїнський масив.. Регіональний шов Херсон – Смоленськ поділяє мегаблок на дві частини: східну й західну. Середня товщина земної кори західної частини мегаблоку 41.3 км, а східної частини – 39.6 км.

В межах західної частини в інтервалі глибин 0 – 4 км швидкісний градієнт дорівнює +0.0650 с^-1 , глибше (4 – 8 км) зменшується у чотири рази (+0.0160с^-1), далі (8 – 40 км) дорівнює +0.0258 с^-1. За винятком інтервалу 14 – 19 км, швидкості у земній корі на 0.04 – 0.06 км/с нижчі, ніж у середньому для західної частини УЩ. У східній частині мегаблоку в інтервалі глибин 0 – 4 км швидкісний градієнт має величину  +0.0465 с^-1 , глибше (4 – 8 км) зменшується удвічі (+0.0235 с^-1), в межах більшої частини земної кори (8 – 40 км) градієнт складає  +0.0275 с^-1 (рис. 6, 7).

Вивчення та зіставлення швидкісних характеристик основних структур Інгулецького мегаблоку показало наступне. У верхній частині земної кори Корсунь-Новомиргородського плутону до глибини 15-16 км швидкості на 0,05-0,24 км вищі, ніж в Новоукраїнському масиві. Максимальних величин (+0,20 - +0,24 км/с) перевищення швидкостей досягають в інтервалі глибин 1-4 км, що, ймовірно, спричинене підвищеними швидкостями в межах масивів основних порід у

  

складі Корсунь-Новомиргородського плутону (рис. 8). Глибше 16 км швидкості в земній корі Новоукраїнського масиву та Корсунь-Новомиргородського плутону майже не відрізняються.

В межах Корсунь-Новомиргородського плутону, Новоукраїнського масиву та суміжних територій Інгульського блоку складено схеми розподілу сейсмічних швидкостей на глибинних рівнях 0, 5, 10, 15, 20, 25, 30 та 35 км (рис 9, 10). Характерною особливістю схем є, по-перше, зміна з глибиною конфігурації та простягання ізоліній швидкостей, по-друге, зміна форми й положення областей підвищених швидкостей.

Так, на глибині 0 км ізолінії мають північно-західне простягання, підкреслюють контури області підвищених швидкостей, розташованої в межах Корсунь-Новомиргородського плутону, північно-східної частини Новоукраїнського масиву та території, що прилягає до цих структур зі сходу. На цьому рівні в центральній і північній частинах Новоукраїнського масиву простежується невелика область знижених швидкостей субмеридіонального простягання.

На глибині 5 км не виявлено переважного напрямку простягання – ізолінії швидкостей характеризуються ізометричною формою. В межах західної частини Новоукраїнського масиву та центральної частини Корсунь-Новомиргородського плутону спостерігаються області підвищених швидкостей. Дуже контрастною є остання область, де значення швидкостей відхиляється від середніх (нормальних) значень на +0,30 - +0,35 км/с, або на 4,8-5,7%.

На глибинах 10 та 15 км простягання ізоліній переважно субмеридіональне. Ізолінії окреслюють область підвищених швидкостей центральної та і південної частини Корсунь-Новомиргородського плутону і північної частини Новоукраїнського масиву. Починаючи з рівня 15 км, зі зростанням глибини (до рівня 35 км) простежується зміщення області підвищених швидкостей у східному напрямку, за межі Корсунь-Новомиргородського плутону.

Глибше (20-25 км) відбувається поступова зміна простягання ізоліній від субмеридіонального до субширотного напрямку, збільшуються розміри області підвищених швидкостей в межах Новоукраїнського масиву. На глибинних рівнях 10, 15, 20 та 25 км простежується значне підвищення швидкостей у західному, північно-західному та північному напрямках – від Західно-Інгулецької зони переважно в бік південної частини Корсунь-Новомиргородського плутону та північної частини Новоукраїнського масиву. На цих же глибинах в межах тієї частини Західно-Інгулецької зони, що прилягає до місця спряження Корсунь-Новомиргородського плутону та Новоукраїнського масиву, фіксується область знижених швидкостей.

На глибинних рівнях 30 та 35 км ізолінії швидкостей мають переважно субширотне простягання. Області підвищених швидкостей розташовані у південно-східній частині Корсунь-Новомиргородського плутону і дещо далі на схід та у західній частині Новоукраїнського масиву.

Можна припустити, що зміна з глибиною конфігурації ізоліній швидкостей та розмірів і положення областей підвищених швидкостей відбиває, з одного боку, зміни речовинного складу та, з другого боку, зміни у просторовому розташуванні й розмірах геологічних тіл, що у сукупності формують земну ко-

 Рис. 9. Схеми розподілу сейсмічних швидкостей на глибинних рівнях 0, 5, 10, 15 км в межах Корсунь – Новомиргородського плутону, Новоукраїнського масиву та суміжних територій Інгульського блоку Українського щита. 1 – ізолінії швидкостей; 2 – області підвищених швидкостей (швидкості перевищують середні значення на 0.05 км/с та більше); 3 – контури Корсунь – Новомиргородського плутону (1) та Новоукраїнського масиву (2), 4 – профілі ГСЗ та геотраверс IV. V₀ – 5.93 км/с – осереднене значення швидкості у земній корі Інгульського блоку на відповідному глибинному рівні.

Рис. 10. Схеми розподілу сейсмічних швидкостей на глибинних рівнях 20, 25, 30, 35 км  в межах Корсунь – Новомиргородського плутону, Новоукраїнського масиву та суміжних територій Інгульського блоку Українського щита. Умовні позначення на рис. 9.

 

ру досліджуваної території. Всі ці зміни певним чином повинні впливати на особливості геофізичних полів, які спостерігаються в центральній частині Інгульського мегаблоку.

При порівнянні східної та західної частин Інг мегаблоку виявляється, що західна частина характеризується дещо підвищеними швидкостями в межах всієї товщі земної кори. Найбільших значень (0.09 – 0.11 км/с) ці перевищення досягають в інтервалі глибин 12 – 20 км. Швидкості у земній корі східної частини мегаблоку на глибинах 3 – 26 км на 0.02 – 0.08 км/с нижчі, ніж у середньому для східної частини УЩ.

Інгулецько – Криворізька шовна зона (І – Кшз). Глибинну будову досліджено уздовж профілів ГСЗ:  геотраверси ІV, VІІI, частково вздовж профілю ХХV. Обмежується з заходу Західно – Інгулецьким, зі сходу Криворізько – Кременчуцьким міжмегаблоковим розломом.

Розділ М виявлено на глибині від 40 до 50 км. Характеризується дуже різким перепадом глибин по розділу М від 50 км до 42.5 км, при середньому значенні глибини розділу М 44.8 км. На глибинах 0 – 4 км швидкісний градієнт дорівнює +0.0683 с^-1 , в інтервалі глибин 8 – 12 км реєструється хвилевід, нижче (12 – 40 км) швидкість зростає з градієнтом  +0.0275 с^-1 (рис.11). Починаючи з глибини 8 км та до самих низів кори, швидкості шовної зони нижчі за середні її значення для східної частини УЩ на 0.04 – 0.10 км/с. У порівнянні з Голованівською шовною зоною швидкості у земній корі І – Кшз суттєво нижчі. Дефіцит швидкостей змінюється в межах 0.13 – 0.23 км/с, досягаючи максимальних значень (0.19 – 0.23 км/с) на глибинах 10 – 35 км. Об’єднує вказані шовні зони наявність у верхній частині земної кори хвилеводу (рис. 12).

Середньопридніпровський  мегаблок (СПд). Досліджений вздовж геотраверсів ІІІ,  ІV та VІІI та профілю  ГСЗ  Путивль – Кривий Ріг [7] і частково Синельниково – Чугуїв, південна частина якого була переглянута, але суттєвої зміни по глибині М не було. Обмежується з заходу Криворізько – Кременчуцьким, а зі сходу  Оріхово – Павлоградським та Азово –  Павлоградським міжмегаблоковими розломами. Відзначається суттєвим потовщенням земної кори на заході мегаблоку до 52.5 км, а на сході до 50 км. В центральній частині мегаблоку визначається різке зменшення товщини земної кори до 40 км. Як на окраїнах, так і в центрі СПд виявлено різкі ступені по розділу М від 40 до 50 км. Середня товщина земної кори – 46.1 км.

Градієнт на глибинах 0 – 4 км дорівнює +0.0655 с^-1 , глибше (4 – 8 км) зменшується більше, ніж втричі (+0.0185 с^-1), в межах більшої частини земної кори (8 – 40 км) характеризується постійним значенням –  +0.0278 с^-1 (рис. 13)   У порівнянні з середніми значеннями швидкостей східної частини УЩ швидкості на глибинах 10 – 40 км вищі на 0.02 – 0.03 км/с (рис. 13  ).

Оріхово – Павлоградська  шовна зона (О--Пшз). Розділ М визначено тільки за допомогою точкових зондувань, на глибинах від 40 до 50 км, при середній товщині земної кори 45 км. Характерний різкий перепад глибини по розділу М від 40 до 50 км. Обмежується з заходу Оріхово – Павлоградським та зі сходу Азово–Павлоградським міжмегаблоковими розломами. Швидкості сейсмічних хвиль не розраховувалися.

 

Приазовський  мегаблок (Пр). Досліджений вздовж геотраверсів ІІІ,  ІV та VІІI, профілів  ГСЗ  ХІІІ, Х та частково Добре – 99. Обмежується з заходу Азово–Павлоградським міжмегаблоковим розломом. Глибина до розділу М від 35 до 45 км при середній товщині – 39.1 км. В межах мегаблоку розташовано Східно – Приазовський масив, який, згідно з даними ГСЗ (Добре – 99) [12], характеризується значною сейсмічною розшарованістю земної кори. Необхідно також зауважити, що всі масиви УЩ мають подібну будову земної кори і подібні значення товщини в межах 40-45 км.

В інтервалі глибин 0 – 4 км швидкісний градієнт має найвище для УЩ значення – +0.0683 с^-1 (рис. 14). Глибше  (4 – 8) км градієнт різко зменшується до мінімальних значень для УЩ – +0.0063 с^-1 . На глибинах 7 – 10 виокремлюється хвилевід. Глибше (10 – 40 км) швидкість зростає з градієнтом, який, за винятком Подільського мегаблоку (+0.0218 с^-1), є найнижчим серед розглядуваних структур (+0.0230 с^-1). У верхній частині земної кори (2 – 18 км) швидкості мають більш високі значення у порівнянні з середніми значеннями швидкостей східної частини УЩ, глибше (23 – 38 км) – навпаки, спостерігається дефіцит швидкостей, що з глибиною зростає до значень 0.05 – 0.07 км/с.

 

Обговорення результатів.

 

Західна та східна частини УЩ суттєво відрізняються одна від одної за характером розподілу швидкостей (рис. 15, а, б) (рис. 16). У східній частині значні розходження значень швидкостей між різними структурними підрозділами (до 0.15 км/с) спостерігаються лише на глибинах 4 – 10 км. Нижче цього інтервалу розходження не перевищують 0.115 км/с, змінюючись переважно в межах 0.054 – 0.098 км/с. У західній частині усе навпаки – максимальних значень розходження швидкостей набувають в інтервалі 14 – 45 км (0.144 – 0.238 км/с), в той час як вище (2 – 12 км) ці розходження коливаються в межах 0.053 – 0.147 км/с. Виняток складає лише денна поверхня, де цей параметр має значення 0.232 км/с, що напевне обумовлено значними змінами речовинного складу кристалічних порід, що складають докембрійський фундамент.

Таким чином, західна та східна частини УЩ відрізняються не лише за швидкісними характеристиками, а й за характером їх розподілу у товщі земної кори. Як відзначалося раніше, західна частина УЩ відрізняється від східної як потовщеною земною корою, так і дещо підвищеними швидкостями. У більшості випадків збільшення товщини кори супроводжується підвищеною швидкістю. Наприклад (таблиця 1) середні швидкості (середня швидкість це швидкість у визначеному інтервалі глибин за припущення її постійного значення), визначені вздовж геотраверсу VIII, зростають зі збільшенням товщини кори. Інший приклад – профіль ХХХ, ПК 250 (Корсунь – Новомиргородський плутон) та ПК 270 (західніше плутону). У зв’язку з тим, що верхня частина земної кори плутону значною мірою складена породами основного складу, у цьому місці реєструються  підвищені значення середніх швидкостей  (табл.1, права частина). З глибиною ця різниця поступово суттєво нівелюється й на рівні 30 км середні швидкості вже мають однакові значення.

 

З цього прикладу можна зробити два висновки.

1. Незважаючи на певне насичення верхньої частини земної кори породами основного складу (Корсунь – Новомиргородський плутон), середня швидкість все одно за своєю величиною не перевищує відповідний параметр прилеглої території зі збільшенням товщини кори.

2. Рівність середніх швидкостей на ПК 250 та ПК 270 в інтервалі глибин 30 – 40 км може свідчити про близький середній речовинний склад цих суміжних ділянок. З цього випливає, що основні породи Корсунь – Новомиргородського плутону мають, скоріше за все, коровий, а не мантійний генезис.

 

 

Інгульський мегаблок (західна частина)

– середня швидкість

Таблиця 1.

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

 

1. Блоки УЩ відрізняються за швидкісними характеристиками та товщинами земної кори. Найтовща земна кора у Бузькому мегаблоці, а найтонша – у Приазовському мегаблоці (рис.17).

2. Західна та східна частини УЩ, розмежовані регіональним швом Херсон – Смоленськ, відрізняються одна від одної середньою товщиною земної кори та швидкісними характеристиками.

3. В межах кожного з блоків товщина земної кори змінюється у досить широких межах. Максимальною контрастністю поверхні Мохоровичича характеризуються Бузький та Середньопридніпровський мегаблоки.

4. Зі збільшенням товщини земної кори зростають швидкості поширення сейсмічних хвиль, що відзначається, як правило, у всій товщі земної кори.

5. Мегаблоки УЩ  мають специфічні особливості глибинної будови та складу земної кори (це визначається швидкісними характеристиками сейсмічних хвиль).

6. Завдяки детальним роботам в межах Інгульського мегаблоку визначено латеральний розподіл швидкостей сейсмічних хвиль на різних глибинних рівнях. Виявлено, що найбільші аномалії швидкостей, від 0.05 км/с і більше , знаходяться переважно в східній та центральній частині Корсунь– Новомиргородського плутону.

 

 

 

ЛІТЕРАТУРА

 

1. Трипольский А.А., Шаров Н.В. Литосфера докембрийских щитов северного полушария Земли по сейсмическим данным. Петрозаводск: Карельский научный центр РАН, 2004, 159 с.

2. Трипольский А.А., Калюжная Л.Т., Омельченко В.Д. Особенности глубинного строения плутонов гранитов рапакиви и габбро–анортозитов Украинского и Балтийского щитов (по сейсмическим данным)// Геофиз. журн., 2000, т.22, № 6, С. 121–136.

3. Соллогуб В. Б., Чекунов А. В. Строение и возраст основания земной коры Центральной и Юго-Восточной Европы.— Геотектоника, 1980. № 1. с. 17—29.

4. Соллогуб В. Б. О структуре земной коры юго-восточной Европы.— Геофиз. сб. / АН УССР. I967. вып. 19, с. 13—30.

5. Соллогуб В. Б. Структура земной коры Украины.— Геофиз. сб. АН УССР, 1970. вып. 38. с. 22—35.

6. Строение земной коры центральной и юго-восточной Европы (по данным взрывной сейсмологии) /Под ред. В. Б. Соллогуба, Д. Просена, Г. Милитцера.— Киев: Наук. думка. 1971.— 280 с.

7. Чекунов А.В., Харитонов О.М., Омельченко В.Д. и др. Профиль ГСЗ Путивль – Кривой Рог через сверхглубокие скважины Украины. Геофиз. журн., 1992, т.14, № 1, С. 3–10.

8. Соллогуб В. Б. Литосфера Украины. Киев: Наук. думка, 1986.— 183 с.

9. Тектоническая карта Украинской ССР и Молдавской ССР, 1:500 000, 1988, 20 листов.

10. Схема глубинного строения литосферы юго – западной части ВЕП, масштаб 1:1000 000. (под ред. А.В. Чекунова). Киев: Госкомгеологии Украины, 1992. – 6 листов.

11. Старостенко В.И., Пашкевич И.К., Кутас Р.И. Глубинное строение Украинского щита. Геофиз. журн., 2002, т.24, № 6, С. 36 – 48.

12. «Dobrefraction – 99” – velocity model of the crust and upper mantle beneath the Donbas Foldbelt (East Ukraine). The “DOBRE fraction – 99” Working group. Tectonophysics, 371, 2003, P. 81 – 110.

13. Upper lithospheric seismic velocity structure across the Pripyat Trough and tha Ukrainian Shield along the EUROBRIDGE – 97  profile. H. Thybo, T. Janik, V.Omelchenko and other. Tectonophysics, 371, 2003, P. 41 – 79.